Військовий з Херсона Олексій Тригуб з 2014 року на захисті країни. З початком повномасштабного вторгнення приєднався до об’єднаної штурмової бригади “Лють”. Брав участь у звільненні Херсонщини та Херсона, воював на Запорізькому та Донецькому напрямках. Під Торецьком отримав серйозну травму й залишився без ноги. Зараз Олексій проходить лікування у Львові, збирає гроші на протез й мріє повернутись на службу.
Завжди мріяв стати військовим
Олексій народився в Херсоні, йому 30 років. Каже, що з дитинства мріяв стати військовим і зараз вважає це справою свого життя. Тому, коли виповнилось 18 років, він підписав контракт і пішов служити в ЗСУ.
“Перша моя ротація була біля міста Дебальцеве. Ми там тримали оборону й попали в оточення. Це перші мінські домовленості, коли росіяни пішли вперед. Ми бачили, як заходив противник, доповідали своєму командуванню. Але через те, що були підписані мінські домовленості, нам казали, вогонь не відкривати, на провокацію не піддаватися. І на ранок ми з підрозділом нашим були вже в оточенні. Командування вже з нами не зв’язувалось”, — згадує Олексій.
Олексій Тригуб разом із побратимами зі зведеного загону “Цунамі” на звільненому правобережжі. Фото надав Олексій Тригуб
Два тижні у полоні
У лютому 2015 року він разом з побратимами потрапив у полон, у якому пробув два тижні.
“Ти попадаєш до полону, тебе одразу роздягають, допитують, б’ють. Потім так передається далі, далі, далі. Ми вже під вечір були в місті Луганськ. Нас знову допитували. Тримали в кімнаті сім на сім метрів, нас там було 55 людей. ФСБ приїжджали допитували, російські новини, медіа приїжджали знімали. Ну, і харчування два рази в день — сухарі та вода”, — розповідає військовий.
Через два тижні Олексія з іншими полоненими українськими військовими обміняли у форматі “всі на всі”.
На покинутих позиціях російських десантників, Херсонський напрямок, літо 2022 року. Фото надав Олексій Тригуб
Поліцейський став на захист України
У 2016 році він вступив до Військової академії міста Одеса на факультет десантно-штурмові війська, згодом перевівся на факультет ССО — військової розвідки. У 2019 році відрахувався за власним бажанням та пішов до поліції особливого призначення. Працював в Одесі. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України.
“Ми були зведеним загоном національної поліції, під назвою “Цунамі”. Зараз це полк об’єднаної штурмової бригади “Лють”. А тоді це був зведений загін поліцейських, які були вмотивовані, й хотіли так само як і військові, виконувати бойові завдання. На початку літа ми вже були на Херсонському напрямку. Метр за метром звільняли територію нашу”, — розповідає Олексій.
Олексій разом з побратимами на Херсонщині, літо 2022 року. Фото надав Олексій Тригуб
Звільнення Херсона
Звільнення Херсона для нього особлива й особиста подія. На той час там жив його батько, якому вдалось евакуюватись з тимчасово окупованого лівобережжя Херсонщини.
“Коли він був в окупації на лівому березі, то його забрали росіяни. Вони знайшли мої документи у військкоматі, потім фото в школі були мої. І одразу приїхали до батька та його забрали. Допитували, вимагали, щоб він сказав, де я знаходжусь, чим займаюся, чи підтримує він зі мною зв’язок. Допити там були серйозні — його били, зв’язували, електрострумом катували. Через декілька днів після допитів його відпустили, і я порадив, щоб він перебрався у Херсон”, — розповів військовий.
Олексій з побратимом під час штурму населеного пункту Давидів Брід, Херсонщина, осінь 2022. Фото надав Олексій Тригуб
На Херсонському напрямку підрозділ, у якому служив Олексій, виконував свої бойові завдання — відволікали сили з Харківського напрямку.
” Ми звільняли Давидів Брід та Білогірку, підіймали там прапор. Коли почали штурми, то з Харківського напрямку перекинули сили на Херсонську область. І там почалася операція зі звільнення. Ми відволікали, скажімо так. І якраз це був напрямок з Давидового Броду у бік Берислава. От так і рухалися”, — згадує військовий.
Штурм населеного пункту Білогріка на Херсонщині, Олексій на передньому плані, осінь 2022 рок. Фото надав Олексій Тригуб
Зустріч з батьком
11 листопада його підрозділ рухався у бік Берислава та проводив стабілізаційні заходи у населених пунктах. Тоді й дізнались, що українські війська заходять у Херсоні. Каже, усім серцем рвався туди, дуже хотів знайти батька.
“Командування пішло на зустріч і покійний командир батальйону зведеного загону Гостіщев Олександр Євгенович, і генерал Одеської області. Вони пішли на зустріч, підтримали це, і ми поїхали до Херсона — генерал області Одеської з командиром загону і я з товаришами поїхали, щоб я знайшов батька й зустрівся ним”, — розповів Олексій.
12 листопада він разом з товаришами вже були у Херсоні. Олексій відразу розшукав батька. Орієнтовно знав, де той проживає.
“Він спочатку голос мій не впізнав. Я стукав двері, він запитав, хто я. Я відповів: “Свої”. Батько відчиняє двері, а я був з другом, ми були за формою, у бронежилетах, зі зброєю. Він аж руки підняв до гори. Зі сльозами на очах зустріли один одного”, — згадує Олексій.
Олексій Тригуб на площі Свободи у Херсоні, листопад 2022 року. Фото надав Олексій Тригуб
Звільнення Херсона військовий називає найкращим і найбільшим спогадом за цю війну. Каже, ніколи не забуде того, як зустрічали люди. У місті його підрозділ пробув 10 днів, далі рушили на Запорізький напрямок.
“Були ми там десь три місяці. І вже після цього у нас зі зведеного загону зробили штатну структуру. Зараз об’єднана штурмова бригада “Лють”. А ми перейшли всі, хто був у цьому загоні, в полк “Цунамі” міста Одеса”, — розповідає Олексій.
Під Краматорськом, Донецький напрямок, 2023 рік. Фото надав Олексій Тригуб
Поранення під Торецьком
Далі — виконання бойових завдань у Донецькій області. Звільнення Курдюмівки, бої під Майорськом та Торецьком. Ротація до Одеси й знову повернення на Донеччину.
“Виконували завдання у населеному пункті Часів Яр. Потім у Вовчанську й Покровську. А звідти вже потрапили у Торецьк, цей крайній населений пункт. Там я отримав поранення”, — розповідає військовий.
На бойовому виході, Часів Яр, весна 2024 року. Фото надав Олексій Тригуб
27 жовтня 2024 року у броньовану автівку влетів російський FPV-дрон з боєприпасом. Хлопці всі вижили, були легко поранені. Олексію відірвало ногу.
“Я нікому не телефонував. Я був при тямі, не втрачав свідомості. Не хотів родичам своїм повідомляти про поранення. Це дуже тяжко, коли батьки приймають таку звістку. Це не просто якесь осколкове поранення, а це вже дуже, дуже, дуже серйозно”, — говорить військовий.
Що допомагає боротись і перемагати
Олексій говорить, щоразу перед боєм виникає відчуття страху. Але воно допомагає боротись і перемагати. Так було й коли брали полонених на Покровському напрямку.
“Там така була специфічна операція. Нас було всього п’ятеро для виконання завдання — треба було затримати противника, який рухався здовж посадок з населеного пункту. І якнайбільше часу його утримувати, щоб наші сили могли вийти, щоб ніхто не попав в оточення. І ця операція повинна була тривати декілька днів. Але так вийшло, що ми висадилися, пройшли до нашої точки, зайняли там кругову оборону, і через хвилин так десять ми почули розмову. Я вийшов подивитися, і на нас йшли двоє росіян. Я покликав хлопців всіх своїх. Вони нас не бачили, вони йшли прямо, а ми були з боку. Зробили засідку. І взяли їх в полон живими”, — розповів Олексій.
Під час виконання бойового завдання у Вовчанську, весна 2024 року. Фото надав Олексій Тригуб
Від них дізнались, що сили росіян дуже переважають, говорить військовий. Тому відійшли, зайняли більш вигідну позицію та вели бій звідти.
Вдвох до ранку тримали позицію
Згадує Олексій й випадок, коли йому вдвох разом з побратимом довелось утримувати позицію до приходу підкріплення. Це було у Торецьку. Армія РФ атакувала українські позиції у місті, скидала вибухівку та газові снаряди з дронів на будівлі, які зайняли українські бійці.
“Я у цей час був на штабі й ми це все бачили з дронів, з трансляцій дронів. Наші хлопці були поранені і я розумів, що треба їх витягувати. Підійшов до командира полку, запитав чи можу. Він сказав: “Так”. Я взяв ще двох хлопців з розвідки. І ми поїхали втрьох витягувати наших хлопців. Це було дуже складно, але нам вдалось”, — згадує Олексій.
Коли евакуювали поранених, отримали нове завдання від командування — зайняти позицію, яку полишили поранені хлопці, й утримувати її до приходу сумісних сил.
“Це було і страшно, і якась було це дуже цікаво. Якісь такі відчуття були. Ми пробігли, там треба було пробігтися певний відрізок шляху. Ми не знали, що в цьому домі відбувається, чи зайшли туди росіяни, чи ні. Ми зайшли, зачистили цей дім, продивилися, що нікого немає. Знайшли собі позицію, познаходили зброю поранених, позаряджали, знайшли гранати, приготувалися. Та й тримали позицію до самого ранку, поки наші допоміжні сили не підійшли. Двоє тримали позицію самі”, — розповів військовий.
Розбита військова техніка, Покровський напрямок, літо 2024 року. Фото надав Олексій Тригуб
Збір на сучасний протез
Зараз Олексій проходить лікування, вже близько двох з половиною місяців. Йому поставили механічний протез, але він оголосив збір на інший. Хоче мати найкращий, який ставлять військовим в Америці, щоб згиналося коліно.
“Я точно вирішив, що я повертаюсь на службу. Там, де я був, у свій підрозділ, до виконання бойових завдань. Треба захищати свою Батьківщину. Скільки можеш, стільки й треба захищати”, — говорить Олексій.
Таміла Іванова
Оксана Хлєбус
Суспільне Херсон А_Степовой
Джерело
Цю новину коментували post